Верблюзький навчально-виховний комплекс « Загальноосвітня
школа І-ІІІ ступенів –
дошкільний
навчальний заклад - центр позашкільної освіти»
Новгородківської районної ради Кіровоградської області
Учасники проекту: учні 7
та 10 класів
Керівник проекту – вчитель
української мови та літератури
Шепель С.В.
2012
рік
І.
Історія розвитку бджільництва в селі Верблюжка.
ІІ.
Біографічні відомості відомих бджолярів-аматорів, практиків.
ІІІ.
Розвиток галузі на сучасному етапі: традиції використан- ня різних систем вуликів у Верблюжці (будова, розміри, принципи використання), кормова база бджільництва.
ІV. Різноманіття продуктів бджільництва, їх застосування.
V. Народний календар пасічника:
прикмети, повір'я, казки, прислів'я, загадки, вірші, гуморески, байки.
VІ. Кулінарні рецепти приготування
страв, напоїв, народних лікарських засобів з використанням продуктів
бджільництва, якими користуються
верблюжці.
VІІ. Фотоальбом медоносних рослин, що
зустрічаються в садах, лісосмугах, на луках, полях, балках Верблюжки.
У безкрайому українському степу, який у сиву давнину
звався «диким полем», на берегах маленької річки Верблюжка розкинулося
мальовниче село, яке й нарекли Верблюжкою. Воно виникло з декількох поселень, що
були розташовані вздовж течії річки – притоки Інгульця. Розташоване за 25 км на
схід від районного центру Новгородка і за 12 км від залізничної станції Куцівка.
Село Верблюжка вперше згадується в письмових
джерелах з 1751 року як слобода Новокозачого полку. Перші
поселення за часів Нової Січі: Скорбна, Срібна, Дрейлінгоф, що ввійшли до
складу села, виникли десь у ХVІ ст..й існували
як зимівники запорізьких козаків Бугогардівської паланки. Воно має свою самобутню неповторну біографію, багату бунтівними, бойовими і
трудовими традиціями, що є підґрунтям для цікавого сьогодення.
На жаль, не збереглося точних архівних даних про
виникнення бджіль- нитва в селі, адже
це наслідки сумної буремної біографії. Та відомо з пере-казів старожилів, що пасіки існували в панських
маєтках та заможних селян приблизно в
кінці ХVІІ на початку ХVІІІ ст.. Вулики виготовляли з дерева, пасіки розміщували поблизу садиби, в
саду, на городі чи леваді. Влітку вивозили вулики в поле, ближче до медоносних
рослин.
Роки громадянської, Першої світової воєн,
голоду 1932-1933 років, Вели-
кої Вітчизняної
війни, післявоєнної розрухи залишили після себе занепад ремесла – бджільництва.
Село поступово
почали відбудовувати. А хто ж працював? Старенькі дідусі та бабусі, діти та інваліди, котрі повернулися з фронту.
Шляхом так званої народної толоки ремонтували будинки колгоспників,зводили
громадські будівлі, МТС, школи, лікарню. Почали
відроджувати народні галузі господарства: тваринництво та рослинництво.
Жителі села перебували в повоєнні роки в тяжкому
матеріальному становищі. На трудодні майже нічого не отримували, обтяжували
натуральні та грошові податки, державна позика. Жили в основному з підсобного
господарства. Саме тоді поступово бджолярі-аматори поча- ли заводити невеличкі так звані пасіки(2-3
вулики), здебільшого, щоб якось вижити.
Біографічні
відомості відомих бджолярів-аматорів, практиків.
Та згодом бджільництво, як галузь сільського господарства,
почало відроджуватися. І вже в кінці 40-х на початку 50-х років при новоутворе-ному
колгоспі ім.Калініна функціонувала пасіка, якою займалися Брехун Григорій Андрійович та Щука Іван Лаврентійович, а в колгоспі
ім.Орджо-нікідзе починає пасічникувати Співак Григорій Андрійович (1921 р.н.),
пасі-ка налічувала 70 вуликів. Починають з'являтися невеликі пасіки в оселях
окремих господарів. Цих людей дуже поважали, бо на селі пасічник вважався
людиною авторитетною і толерантною.
Колгосп
ім.Калініна почав стрімко набирати обертів на відміну від двох інших(ім.Кірова
та ім.Орджонікідзе), тож у 1959 році направляє на навчання Леоненко Валентину Дем'янівну здобувати професіюпасічника за
спеціальністю техніка-бджоловода. Так 1961 року молодий спеціаліст почала працювати
бджоловодом, прийнявши пасіку в Брехуна Г.А. та Щуки І.Л., на той час вони були вже в поважному віці й
вийшли на пенсію. Валентина Дем’янівна прийняла 50 бджолосімей, які знаходолися у вуликах-лежаках.
Поступово пасіка розширювалася до 145 бджолородин.
А в 1964 році, здобувши теж спеціальність
техніка-бджоловода прийшов на пасіку працювати чоловік Валентини Дем’янівни Леоненко Володимир Павлович.
Адже одному обслужити таку, хоч і невелику кількість вуликів було важко. Подружжю доводилося слідкувати і за
своєчасним розширенням гнізд, і займатися вирізанням трутневого розплоду, і
проводити багато інших робіт по догляду за бджолами. Все це перевантажувало
пасічників, вони ледве справлялися зі своїми обов’язками. Іноді навіть їм хотілося
залишити пасіку та шукати легшої роботи. Та на допомогу їм прийшов новий метод
багатокорпусного утримання бджіл.
На той час
Всесоюзний науково-дослідницький інститут
бджільництва випустив плакат про досвід утримання бджолосімей у
багатокорпусних вуликах. Дякуючи цьому досвіду подружжя Леоненків одними з
перших в області перейшли на багатокорпусне уторимання. Вже в 1970 році вони
частину бдєолородин перевели в багатокорпусні вулики. Цей метод виправдав себе
того ж року: пасічники змогли збільшити кількість бджолосімей до 160 вуликів.
Набагато збільшився вихід меду, знизилася його собівартість.
В чому ж полягав винайдений
метод? Вулики складаються з 4-6 однакових корпусів, які вміщують по 10 рамок
розміром 435×230 мм. При утриманні бджіл у таких вуликах робота бджоляра зводиться до
постановки, перестановки і зняття корпусу. Значно зменшується необхідність у
розробці гніздових рамок і огляду сотів, пасічник може обмежитися оглядом
корпусу зверху.
Завдяки вищезазначеному
методу подружжя пасічників досягли високих результатів у своїй нелегкій роботі:
одержували більше меду, а бджолосімей вже було 260. Весь час пасіку перевозили
до медозбору. Леоненки любили свою роботу, щорічно добросовісно виконували й
перевиконували доведений план по збору меду і воску. Неодноразово на пасіці
проводилися районі й обласні семінари пасічників. Вже в 1973 році в
Кіровоградській області був випущений в 500 екземплярах плакат «Багатокорпусному вулику – широку дорогу!:
про досвід своєї роботи розповідає пасічник колгоспу ім.Калініна
Новгородківського району Володимир Палович Леоненко».
Подружжя Леоненків мають 36 років трудового стажу на
пасіці. За добросовісну працю були нагороджені: Володимир Павлович у 1970 році
медаллю «За доблестный труд», Валентина Дем’янівна – нагрудним знаком «Победитель социалистического соревнования 1978
года».
Неодноразово про них писали статті й замітки на шпальтах
районної газети «Маяк комунізму», а згодом в «Новгородківських вістях».
Починаючи з кінця 1958
року у колгоспі ім. Кірова (згодом його
приєдна-ють до колгоспу ім. Калініна, відділ №2) починає функціонувати пасіка,
якою займається Богун Іван Федорович.
Він закінчив Дмитрівську
сільськогосподарську школу пасічників (Знам'янського району) , а згодом і
Бобринецький сільськогосподарський технікум. За роки роботи в колгоспі пасіка розширилася до 200 вуликів. Пасічник працював
навіть по виходу на пенсію до 2000 року. В своїй практиці використовував вулики
–лежаки. В даний час (будучи в поважному віці) для душі тримає 20 сімей бджіл.Зі
слів Івана Федоровича: «Своїх бджіл не довіряю нікому, тому пораюся біля них
сам. Лише інколи дружина допоможе, коли відкачую мед. (Усміхнувся)».
Пасіка
Володимира Никифоровича відносно
невелика – 17 вуликів (одно і дво-місні), прямокутної форми. Він як віруюча
людина завжди дотримував-ся народних звичаїв, тому випускав бджіл лише після
Благовіщення і в теп-лі сонячні дні.
Більшу частину свого життя присвятив бджолам пасічник за
професією і покликанням Сидорчук Олексій
Іванович 1941 року народження. На жаль, його життя різко обірвалося восени 2011 року. Разом з дружиною вони прожили
в щасливому шлюбі 45 років, виховали доньку Лудмилу та сина Юрія. Народив ся Олексій Іванович на Рівненщині, закінчив восьмирічку, а в 1956 році його сім'я
переїхала на Кіровоградщину у Верблюжку.
Тут він закінчив вечірню школу здобувши
середню освіту, згодом і одружився. В 1977 році отримав технічну освіту при
радгоспі-технікумі «Чернятинський» Жмеринського району. Очолював пасіку в колгоспі ім. Орджонікідзе (с.Верблюжка), в якій
налічувалося 50-60 сімей. До останніх днів свого життя він займався
бджолярством, був доброю, працелюбною і порядною людиною, любив спілкуватися.
Розвиток галузі
на сучасному етапі
Красіцький Володимир Анатолійович
Після закінчення Верблюзької
середньої школи вступив до Бобринецького сільськогосподарського технікуму.
Любов до природи та землі, передана його батьками, не минула безслідно – він
здобув професію агронома в 1983 році. Трудову діяльність розпочав у колгоспі
«Калініна».
Бути пасічником
Володимир Анатолійович ніколи не мріяв. Дуже боявся бджіл, вважав, що ці комахи
живуть заради того, щоб «кусати» людей. Тож став бджолярем цілком випадково,
після того, як молодого агронома підвела до вулика рідна тітка РаїсаСтепанівна
Лазаренко. Саме вона, а пізніше і дядько Володимир Степанович Красіцький тнрпляче, на практи-ці, довели своєму
племінникові, що бджоли – неперевершений витвір природи. З того самого часу: «Я
по-справжньому захворів на невиліковну недугу – пасічництво», - зазначив Володимир
Анатолійович. За все своє життя він усвідомив давно всім відому істину, що без
добрих і серйозних знань не може бути успіху в будь-яких справах. Тож розумів,
що знань йо- му не вистачає, тому взимку довгими вечорами читав і вивчав різну
літературу (підручники, журнали) про бджолярську справу, не соромився знаходити
в старших пасічників поради. Та вже надто любив спостері-гати за бджолами у
вулику, жартуючи називав їх «мої дівчатка».
Впродовж свого
пасічникування (15 років) працює з великою любов'ю з бджолами, а вони дарують
йому та його родині свої цілющі продукти та добре здоров'я – найбільший скарб у
житті людини.
Пасічник-аматор Бєлік Павло Миколайович пасікою почав
займатися з 1986 року. А почалося все з того, що одного разу гостював у свого давнього знайомого Бугрія Миколи (саме він і став для
Павла Миколайовича першим «вчителем»),
який працював саме на своїй пасіці. Ця робота дуже зацікавила гостя.
Згодом Павло Миколайович починає шукати і знайомитися з літературою про
бджільництво. Його вражали факти, про які
він раніше й не знав: виявляється, бджоли дають не лише мед, а й
лікарські продукти: прополіс, пилок,
маточне молочко. А головне те, що бджола – цікаве, розумне й трудолюбиве
створіння.
Так Павло Миколайович поступово стає пасічником.
Почав з трьох сімей. Займався самоосвітою, купував різноманітну літературу про
бджільництво, передплачував журнали, звертався за консультацією до пасічників
зі стажем: Бугрія М.І., Співака Г.А., Клименка Я.Р., Сидорчука О.М.. У літній
період вивозив пасіку на поля сільських господарств. Кочував з пасічниками
Чорним Г.К., Клименком Я.Р., Сидорчуком О.М. (нині покійним), Красіцьким В.С..
На сьогодні має близько 30 вуликів. Зараз Павло
Миколайович на заслуженому відпочинку, то ж часу достатньо для роботи на
пасіці. А головне – з користю його витратити. З колегами-пасічниками й досі спілкується, а
життя наповнюється змістом.
Бджоловод-любитель
Яшниченко
Станіслав Кирилович (1942 р.н.) займається улюбленою справою вже 50 років,
пасіка невелика,та це для нього не головне, основне – це задоволення , яке
отримує від заняття бджолами. Навички перейняв від свого діда і передав
молодшому синові Миколі, в якого теж є невелика пасіка.
Відносно молодий пасічник Марчук
Валентин Петрович (1969 р.н.). По закінченню школи отримав професію водія,
після армії почав працювати шофером у колгоспі ім. Калініна. Згодом йому
захотіло- ся спробувати щось нове, адже
у вільний час від роботи треба було працювати в своїй господі, та ідея про
бджільництво з'явилася зненацька (цією цікавою справою вже кілька років
займався старший брат). Спробував.
Захопився. Сподобалося. Заняття пасікою
переросло в хобі, яке не змінюється вже більше 10 років. Незабаром улюблена
праця почала приносити доходи в сімейний бюджет.
Та не завжди було все добре. Були й невдачі,
бо досвіду бракувало.
Сам Валентин Петрович говорить: «На сьогодні маю лише три вулики. Дуже працьовиті бджілки навесні приносять
мені перший внесок на мед, потім соняшниковий, а останній – гречаний. Щодня, зібравши пилок з квітів чи цвіту, вони
повертаються додому по заходу сонця.
Я збираю мед не часто. Якщо його
мало, то залишаю у вулику, щоб бджолам було чим підкріпитися».
Приємно з того, що лави
пасічників молодіють. Молодь переймає дос-
від старших. Небагато літ тому ще
зовсім юний хлопець Олександр Шаматієнко захопився бджільницькою справою неспроста,
адже «змусив» його полюбити це заняття його, на жаль вже покійний, дідусь Сергієн-
ко Віктор Григорович. З тих
пір Олександр не залишає це захоплення, а навпаки - його пасіка збільшилася
вдвічі.
Варто відмітити, що в селі за останні
10 років бджільництво як галузь сільського господарства значно розвинулася. Категорія пасічників-амато- рів значно помолодшала. Мати в господарстві
пасіку стало престижно. Ось приблизний список місцевих бджолярів:
1.
Берест
Іван (молодший)
2.
Бєлік
Павло
3.
Богун
Іван
4.
Бруцький
Олександр
5.
Василенко
Андрій
6.
Відєшин
Андрій
7.
Галіцький
Микола
8.
Гладун
Ігор
9.
Гудименко
Віталій
10.Красіцький Володимир
11.Марчук Валентин
12.Матюхін Василь
13.Павлюченко Володимир
14.Панченко Петро
15.Сивокінь Євгеній
16.Співак Артур
17.Ткаченко Олександр
18.Хоменко Катерина
19.Шикіло Володимир
20.Шаматієнко Олександр
21.Чеботов Олександр
22.Яшниченко Микола
23.Яшниченко Станіслав
Звичайно, не можна не згадати про тих пасічників, які
вже відійшли у вічність та залишили про
себе лише добрі спогади, а головне - навчали цій благородній справі інших. Це Леоненко Володимир, Сидорчук Олексій, Фульон
Володимир, Берест Іван, Коваленко Володимир, Сергієнко Віктор та інші.
Верблюзькі пасічники в основному
використовують на сьогоднішній день лежак і
двокорпусний 12-рамочний вулик , а також багатокорпусні вулики.
Ось як виглядає вулик-лежак у розрізі.
Кормова база бджіл
Кормовою базою для медоносних бджіл служать як
культурні, так і дикорослі рослини. Бджоли добувають нектар із особливих
органів рослин – нектарників, а пилок – з пильників квіткових рослин. У нектарі
знаходиться велика кількість цукрових компонентів, вміст яких коливається в
залежності від погодних умов. У суху жарку погоду кількість цукру в нектарі
високий, у вологу – більше води, ніж цукру. Найбільш сприятлива температура
повітря для виділення нектару 20-30 °C.
Усі медоносні
рослини, в залежності від того, що отримує від них бджола. Можна розділити на
три групи:
-
нектароносні
рослини – дають бджолі нектар;
-
пилконосні
рослини – бджола збирає пилок; часто пасічники такі рослини називають
перганосами;
-
клейдаючі
рослини – їх небагато, та вони необхідні для нормального існування бджолиної
сім'ї.
Пилок бджола збирає з маку, шипшини,
кукурудзи; нектар-глюкозу – з ріпаку, соняшника (такий мед швидко
кристалізується); нектар-фруктозу – з акації білої й жовтої, каштану.
Медоносами являються й малина, й усі фруктові дерева, коли цвітуть
Різні сорти меду мають колір, запах і аромат,
яким був наділений нектар, зібраний саме з цих рослин.
Медоносні
рослини за періодом цвітіння розрізняють таким чином:
-
ранньовесняні
медоноси,
-
весняні,
-
ранньолітні,
-
літні,
-
пізньолітні,
-
осінні .
Вони різноманітні за своїм місцем зростання. Для
нашої степової місцевості характерні такі: гречка, соняшник, ріпак,
еспарцет, люцерна, акація біла, липа, клен, каштан, кінський каштан, барбарис,
буркун, свиріпа, лопух, синяк, клен, будяк, васильки, ромашка польова, яблуня,
вишня, слива, абрикоса.
Продукти
бджільництва та їх застосування.
Древній лікар Авіценна майже тисячу років
тому застерігав, що до глибокої старості дожити можна « лише за умови
регулярного споживання продуктів бджільництва, бо гідної заміни їм не знайти».
Він говорив, що бджоли – єдині в світі Божі істоти, котрі спроможні призупиняти
своє старіння, відкладати на потім свою смерть і навіть самоомолоджуватися. «Отак-то
вона, бджілка – мудра трудівниця і лакувальниця наша, отака вона у всьому мудра
й спроможна».
Бджоли -
це не тільки цілющий мед. Це ще й прополіс, пилок, перга, маточне
молочко та бджолина отрута. Властивості перелічених речовин надзвичайні, просто
унікальні. Кожен вулик не що інше, як аптека, здатна заміняти десятки й сотні
таблеток, мікстур і настоянок.
Бджолиний мед – дивовижний дарунок природи, у створенні якого беруть участь бджоли й
квіти. Сучасні наукові дослідження показали, що стародавні лікарі й філософи не
без підстави давали високу оцінку бджолиному меду, уважаючи його дієтою
довголіття. Адже до складу меду входять близько ста різних цінних для організму
компонентів: глюкози, левулези, вітаміни, ферменти, органічні кислоти,
мікроелементи, мінеральні, гормональні, антибактеріальні й т.п., необхідні для
нормальної життєдіяльності клітин, тканин і органів. Мед має великі переваги в
порівнянні з іншими продуктами харчування: він є одночасно найціннішим
лікувальним і сильнодіючим профілактичним засобом. Лікарі призначають мед
старим людям , дітям і хворим для відновлення сил. Мед давно вже
використовується в дієтичному харчуванні й входить у дієти – при гастритах із
підвищеною секрецією шлунка, виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки;
гастритах; захворюваннях печінки й жовчного
міхура; захворюваннях нирок і сечових шляхів; гіпертонічні хвороби; захворюваннях серцево-судинної
системи, атеросклерозі; при туберкульозі для підвищення опірності організму
інфекції.
Велике
значення має пилок як добавка
до харчових продуктів із метою збагаченні їх вітамінами, білковими,
мінеральними й іншими речовинами. Доведене його лікувальне значення для
організму людини при багатьох захворюваннях.
Квітковий пилок утворюється в пильовиках
квіток у вигляді мікроскопічно дрібних зерен. Його хімічний склад залежить в
основному від видів рослин. У різних за походженнях сортах рослин у складі
пилку налічується до 250 речовин і мінеральних елементів, містить дуже багато
вітамінів, особливо групи В.
Маткове молочко – специфічний корм високої біологічної активності. Бджоли годують ним
личинок і дорослих маток. Маткове молочко впливає на розвиток матки, її яєчників
і відкладання яєць. Молочко починає виділятися в бджіл через кілька днів після
народження.
Маткове молочко – найбагатший продукт із
усіх, одержуваних у бджільництві. Воно містить понад 110 різних речовин і
зольних елементів. Свіже молочко містить: білків до 18 %, жирів – до 5 %, вуглеводів – 9-18%, золи - 0,7-1,19%. У ньому багато вітамінів, особливо
групи В, амінокислот, високоактивних речовин, що характеризують його як
біокаталізатори життєвих процесів у клітинах організму.
Маткове молочко поліпшує загальний обмін
речовин, функції серцево-судинної системи, кровотворення, стимулює діяльність
центральної й периферичної нервової системи, підвищує опірність організму
інфекційним захворюванням. Позитивним є вплив маткового молочка на ендокринну
систему й пригнічення розвитку пухлин. Воно підвищує апетит, тонус тканин, запобігає
старінню організму.
Немає коментарів:
Дописати коментар